<< Главная страница

Сад



Категории Володимир Сосюра ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал (Уривок) В огнi нестримноï навали рубали, рiзали наш сад... А ми дивилися назад i за минулим сумували... Руками власними тюрму творили ми собi одвiчну... О, будьте проклятi, кому назад повернуто обличчя! Брати нас брали на штики за слово, правдою повите... Ви ж розумiєте, — вiки не знали ми, чиï ми дiти!.. Хтось застромив у серце шило, в чеканнi марному весни... В саду розкiшному лишились однi пеньки та бур'яни. Кати на струни нашi жили тягли iз рук, як сон, блiдих... I з нас спiвцiв собi купили, щоб грати ïм на струнах тих. Ми йшли кривавими стежками, нам тiльки снився волi згук. I похоронно над полями кричав i плакав чорний крук... Вiн нам кричав про волi гнiв, щоб ми повстати захотiли! Й кривавий дзьоб об струни-жили в безкраïм розпачi точив... Коли ж приходили раби володарям на струнах грати, серця не тисло вiд журби i не обурювали Ґрати... А струни плакали... Не в бiй — I ми здригнули!.. Душi громом залив музичний буревiй, що мчав, мов рокоти рiки, що рвався в даль крiзь пiну шалу!.. I зацвiли старi пеньки, i бур'яни травою стали... Це в день було, коли той спiв так схвилював серця всiм хорi... А уночi вже сад шумiв, i крiзь гiлля смiялись зорi... Так несподiвано i скоро наш сад повстав i зашумiв... Його рубали, а вiн рiс! На мiсцi зрубаного дуба росли новi!.. I навiть хмиз угору дерся!.. Краю мiй! Ми дочекалися весни, ми вже пiдходимо до брами!.. Це ти той сад, о краю мiй, колись порубаний катами!.. Над золотими берегами ти знов шумиш, такий рясний!.. Коментар Поет В. Сосюра уявив свою Украïну як сад. Сад, який вiками рубали, нищили й вороги-заброди, i брати-сусiди. Дiйшло до того, що украïнцi самi забули, хто вони, забули волелюбнi козацькi традицiï, стали покiрно служити своïм гнобителям. Але настали новi часи, прийшла воля, i сад почав вiдроджуватися, цвiсти, навiть хмиз угору дерся. Сили народнi — невичерпнi, украïнський народ обов'язково вiдродиться, як фенiкс iз попелу, розквiтне, як сад навеснi, — така головна думка поезiï Васильки Васильки у полi, васильки у полi, i у тебе, мила, васильки з-пiд вiй, i гаï синiють ген на видноколi, i синiє щастя у душi моïй. Одсiяють роки, мов хмарки над нами, i ось так же в полi будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квiтками, може, васильками станем — я i ти. Так же буде поле, як тепер, синiти, i хмарки летiти в невiдомий час, i другий, далекий, сповнений привiту, з рiдними очима порiвняє нас. Коментар Фiлософська поезiя В. Сосюри Васильки говорить про швидкоплиннiсть життя, про те, що треба цiнувати кожну його мить, бачити прекрасне навкруги. Хiба це не щастя — йти поруч iз коханою людиною, милуватися ïï голубими очима, радiти хлiбному полю й порiвнювати рiднi очi з голубими квiтами-васильками! Свою доброту, любов поет хоче передати нащадкам, щоб i тi, далекi, були сповненi привiту й пошани до своïх предкiв.

Метки Сад, ВОЛОДИМИР СОСЮРА, СВIТ УКРАÏНСЬКОÏ ПОЕЗIÏ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Сад


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация